Тихо проходжу поміж рядами, вдивляюся в кожне обличчя, в його вираз, погляд очей, ловлю фокус, фотографую.... Інколи мене помічають і тоді у нас відбуається зустріч поглядами.... Така миттєва! Часом мені стає незручно. Як пояснити, що я фотографую не з примітивної цікавості (як фотографують екзотичних тваринок), не для спонсорів? Я знімаю для себе! Фотографія "неповносправних"...
Намалюй мені пташку у синьому небі і сонце, Намалюй мені гілку берези, да в саме віконце. Намалюй мені душу, да так, щоб рука не здригнулась. Намалюй мені смерть, ту, що новим життям обернулась,
Скаженість долі - невід`ємна частка Людського існуванні на землі, Крокуючи в пітьмі, В імлі, У виснаженній боротьбі, Страхаючись зостатись у ві сні. Життя - смертельна і підступна пастка.
Я тенью скользила по белой стене Как будто во сне В полуоткрытое звездное небо. Вот если бы мне бы Чашку журчащего дикого счастья. Кусаю запястья, Лежу без души, без одежды, без тела... Какое Вам дело? Медузой ползла по стене белоснежной Со скрытой надеждой Загрызть свою боль и срыгнуть, не глотая, По кругу терзая
- Я уже должен уходить от тебя? - Нет. - Я сегодня случайно к тебе попал? - Нет, не случайно. - Ты знала, что я буду? - Да, ты у меня записан, я предвкушала нашу встречу и радовалась. У меня сохранились твои видео с весны... - Правда? Давай посмотрим.... - Давай, это первое, ты рассказывал о своей поездке к бабушке. - И что я там делал?